Тіні минулого не дають заблукати дорогою в майбутнє
Для того, щоб не забувалось. Для тих, хто каже, що це війна путіна, а російський народ тут ні до чого…
Ця коротка історія нагнала мене зненацька з минулого.
Днями мені знадобилося по справах звернутися до своєї колеги по університету (Національний авіаційний університет — НАУ, Київ) Наталії. Останній раз ми бачились до війни десь у 2021 році.
Я знайшов її акаунт у Телеграмі і там виявив направлене мені повідомлення, яке я не читав до того, датоване 11 березня 2022 року. Це був початок третього тижня широкомасшабної російської війни проти України.
Якимсь чином це повідомлення тоді пройшло повз моєї уваги. Зараз я розумію чому — в той час Гліб (мій син) і я отримали зброю, простоявши перед тим у довжелезній черзі півтори доби, і вже перебували на своїй бойовій позиції в Києві. Тоді всі були сфокусовані на похмурих новинах, що потужним потокам лилися з усіх можливих джерел. Скоріше за все це повідомлення було накрито хвилею цього бурхливого інформаційного потоку. І лише випадковість вивела мене на це повідомлення майже два роки по тому.
Передаю текст цієї розповіді без виправлень. Лише в одному місці закриваю прізвище та ім’я конкретної людини, яку згадує Наталія. Отже, розповідь від 11 березня 2022 року:
“Доброго дня. Як Євгеній? Що з ним та його рідними? Мої частково вчора вибралися з Бучі (чоловіка залишили нажаль поки там) — такого жаху вони ніколи не забудуть….. Все що було там з початку війни стерлося у порівнянні з тим, що вони бачили по дорозі з евакуації….. (Автобус евак. заблукав по ще якомусь містечку по дорозі і заїхав там, де тільки пройшов бій….. Трупи, смерть, розстріляні машини з людьми у великій кількості, дітячі речі в крові та диму, на блок посту солдат РФ сказав що завтра ми таке ж зробимо з Києвом…. все це бачили діти…. Весь евак. автобус вчора приїхав на вокзал мовчки…. Деякі навіть пити, їсти та говорити не могли ще декілька годин…….. Поїхали з Києва майже усі….. Я не знаю ще інформацію про одного викладача з НАУ — Євгеній її знає — немає зв’язку з (тут прізвище та ім’я людини — від автора) — якщо буде можливість запитайте чи може він щось знає….. Завчасно дякую за інформацію, Наташа”
Це все. Це для того, щоб не забувалось. І коли хтось каже, що це війна путіна, російський народ тут ні до чого, то згадайте сп’янілого від відчуття людської крові російського орка (охлоса) і його слова: “завтра ми таке ж зробимо з Києвом”. Коли ви бачите розстріляні цивільні машини разом з людьми в них та закривавлені дитячі речі, то це не про бій і військову звитягу — це про бійню…
Цього не забути і не можна забувати. Ні в Україні, на Європі, ні у світі.
Допоки Україна опирається збройній агресії росії, то в Європі немає війни. Коли Україна переможе, то в Європі війни не буде ніколи. Взагалі. Допомагаючи Україні, ви допомагаєте собі.
